До Дня Героїв, що в Україні відзначається щороку 23 травня, у Прикарпатському фаховому коледжі лісового господарства та туризму відбулася виховна година, присвячена історії справжніх Героїв — наших випускників, Володимира Головатого та Володимира Савчина. Вони різні, але їх об’єднує любов до України, до рідного краю, до правди — і готовність боротися за неї до останнього. Захід організувала та провела керівник академічної групи ТО-11 Гошовська І.І.

День Героїв — це не лише про минуле, це про теперішнє. Це про силу духу, мужність і нескореність українського народу. Героями Незламної України є ті, хто щодня виборює свободу: на передовій, у тилу, в лікарні, у класі. Герої — це батьки, сини, доньки, побратими й друзі, які віддали найдорожче — своє життя заради майбутнього України.

Таким героєм був Володимир Головатий, позивний «Хакім», випускник нашого коледжу 2012 року. Його життєвий шлях — це приклад справжнього служіння Батьківщині, любові до рідної землі, незламної волі та глибокої людяності.

Під час виховної години студенти дізналися про дитинство Володимира, його навчання, дружбу, військову службу, участь в АТО, а згодом — і в повномасштабній війні. Вразили спогади друзів, викладачів, мами, побратимів. Особливо зворушили слова самого Володимира, звернені до громади: заклик зберігати мову, гідність і боротися не тільки зброєю, а й словом.

Ім’я Володимира Головатого вже вписане в історію України золотими літерами. Він загинув 13 квітня 2022 року на Донеччині, та залишив по собі світлу пам’ять, любов і силу, яку передав усім, хто його знав.

Його приклад надихає молодь на активну громадянську позицію, формує відповідальність і гордість за свою країну. Вшанування пам’яті Героїв — це наш обов’язок і водночас — наша сила.

Володимир Савчин родом із села Підбережжя Долинської громади. Ще змалку любив історію, особливо період козаччини, й гордо повторював: «Я — козак». Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, займався спортом, мандрував Карпатами, мріяв про власну туристичну садибу.

Під час Революції Гідності вступив до 4-ї козацької сотні, прийняв присягу. Згодом створив патріотичний осередок «Труханівська Січ» у Києві, а потім — «Сонячну Січ» у рідному селі, де виховував дітей у любові до України.

З початком повномасштабного вторгнення добровільно повернувся в Україну. Після навчання у «Азов.Київ» пішов на фронт з позивним «Бойко» — на честь свого бойківського коріння.

Загинув 1 травня 2022 року поблизу села Новосілки на Донеччині. Ворожий осколок пробив бронежилет і влучив у серце. Йому було 32 роки.

На його пам’ятнику — власні слова:

«Вже байдуже на смерть, страху нема в мені — померти або жити, з щитом чи на щиті».

Пам’ятаймо. Пошануймо. Живімо достойно їхньої жертви

Вони мріяли, творили, надихали. Вони могли б навчати інших, виховувати дітей, будувати громаду. Але обрали Україну — понад усе.

Вони — не просто імена у списках. Вони — частина нас. Частина нашої історії, нашої пам’яті й нашої відповідальності.

Слава Україні!

Героям слава!