100 років тому, 25 березня 1926 року, у с. Конюхи на Тернопільщині народився Павло Когут – священник УГКЦ, митрофорний протоієрей, творець «Української Оселі» у Маквіллері (Франція), меценат.
Школу закінчив у рідному селі 1939 року. Складав вступні іспити і був зарахований до гімназії у Бережанах. Перервав навчання у 1942 році. У 1942–44 роках був на стажуванні у лісництві Рай-Бережани і паралельно відвідував Державну лісову школу у Болехові, яку закінчив і здобув кваліфікацію лісничого.
У 1944 році вирушив в еміграцію на Захід.
Восени 1945 року в таборі українських біженців у Карлсфельді біля Мюнхена став членом Пласту, закінчив таборову гімназію.
Вивчав теологію в семінарії, створеній професорами Львівської Богословської Академії, у місцевості біля Гіршберга (Тюрингія; 1946-1948), згодом перенесеній до міста Кюлемборг (Нідерланди; 1948-1950). Завершив богословські студії в німецькій латинській семінарії при Мюнхенському університеті Людвіга-Максиміліана у Фрайзінґу. Тут мешкав в одній кімнаті з Йозефом Алоїсом Ратцінґером, який пізніше став Папою Венедиктом ХVІ.
1 липня 1951 року у Мюнхені-Рамерсдорфі єпископом Іваном Бучком рукоположений на священника; душпастирював у департаментах Ельзас і Лотарингія (Франція). У 1955 році за символічну суму (фактично це був подарунок) викупив напівзруйнований замок і два гектари землі в місті Маквіллер, що за 70 км від Страсбурга. На придбаній території з часом розбудував український культурний осередок під назвою «Українська Оселя». Створений центр десятиліттями плекав українську мову та культуру в середовищі української діаспори Західної Європи й чинив успішну протидію природним процесам асиміляції, а після відновлення незалежности України приймав численні групи та делегації з матірних українських земель.
Щороку влітку (від 1955 року) організовував прощу до відпустового центру в Люрді, а на початку 1980-х років спільно з о. Василем Приймою збудував у Люрді українську церкву; зокрема, у 1984 році запросив розписати храм знаного іконописця Юрія Новосільського (sic! Новосільський ідентифікував себе як українець, а в літературі чомусь переважно його називають Єжи, а не Юрій, і стверджують, що був поляком). Фінансував освітньо-виховні проєкти, зокрема підтримав Центр родини Фонду святого Володимира у Львові; пожертвував понад 40 тисяч доларів на будівництво Українського католицького університету у Львові та понад 100 тисяч євро – на будівництво Патріаршого собору УГКЦ у Києві.
Помер від серцевого нападу в лікарні м. Маквіллер (Франція) 22 листопада 2006 року.
Школу закінчив у рідному селі 1939 року. Складав вступні іспити і був зарахований до гімназії у Бережанах. Перервав навчання у 1942 році. У 1942–44 роках був на стажуванні у лісництві Рай-Бережани і паралельно відвідував Державну лісову школу у Болехові, яку закінчив і здобув кваліфікацію лісничого.
У 1944 році вирушив в еміграцію на Захід.
Восени 1945 року в таборі українських біженців у Карлсфельді біля Мюнхена став членом Пласту, закінчив таборову гімназію.
Вивчав теологію в семінарії, створеній професорами Львівської Богословської Академії, у місцевості біля Гіршберга (Тюрингія; 1946-1948), згодом перенесеній до міста Кюлемборг (Нідерланди; 1948-1950). Завершив богословські студії в німецькій латинській семінарії при Мюнхенському університеті Людвіга-Максиміліана у Фрайзінґу. Тут мешкав в одній кімнаті з Йозефом Алоїсом Ратцінґером, який пізніше став Папою Венедиктом ХVІ.
1 липня 1951 року у Мюнхені-Рамерсдорфі єпископом Іваном Бучком рукоположений на священника; душпастирював у департаментах Ельзас і Лотарингія (Франція). У 1955 році за символічну суму (фактично це був подарунок) викупив напівзруйнований замок і два гектари землі в місті Маквіллер, що за 70 км від Страсбурга. На придбаній території з часом розбудував український культурний осередок під назвою «Українська Оселя». Створений центр десятиліттями плекав українську мову та культуру в середовищі української діаспори Західної Європи й чинив успішну протидію природним процесам асиміляції, а після відновлення незалежности України приймав численні групи та делегації з матірних українських земель.
Щороку влітку (від 1955 року) організовував прощу до відпустового центру в Люрді, а на початку 1980-х років спільно з о. Василем Приймою збудував у Люрді українську церкву; зокрема, у 1984 році запросив розписати храм знаного іконописця Юрія Новосільського (sic! Новосільський ідентифікував себе як українець, а в літературі чомусь переважно його називають Єжи, а не Юрій, і стверджують, що був поляком). Фінансував освітньо-виховні проєкти, зокрема підтримав Центр родини Фонду святого Володимира у Львові; пожертвував понад 40 тисяч доларів на будівництво Українського католицького університету у Львові та понад 100 тисяч євро – на будівництво Патріаршого собору УГКЦ у Києві.
Помер від серцевого нападу в лікарні м. Маквіллер (Франція) 22 листопада 2006 року.
Фотографії до матеріалу
